Важлива подія сталася в сфері інтелектуальної власності – 01 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про авторське право і суміжні права” (законопроект під №5552-1, далі по тексту – «Новий закон»).
Новий закон спрямований на гармонізацію українського законодавства у галузі авторського права з європейським. Експертиза показала, що він в цілому відповідає нормам директив Європейського Союзу.
Новим законом викладено у новій редакції Закон України «Про авторське право і суміжні права» та внесено зміни до низки чинних законодавчих актів: Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, законів України «Про видавничу справу»;«Про кінематографію»,«Про захист економічної конкуренції», «Про гастрольні заходи в Україні», «Про театри і театральну діяльність», «Про електронну комерцію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав».
Новий закон визначає:
– перелік об’єктів авторського права;
– перелік творів, які не є об’єктами авторського права;
– строк чинності авторського права;
– перелік об’єктів суміжних прав;
– строк чинності суміжних прав.
Новий закон врегульовує:
– механізми охорони об’єктів авторського права;
– питання, пов’язані з виникненням і здійсненням авторського права;
– особливості авторського права на службові твори;
– особливості авторського права на твори, створені за замовленням;
– особливості авторського права на аудіовізуальні твори, музичні недраматичні твори, складені твори, похідні твори, комп’ютерні програми, бази даних;
– випадки та особливості вільного використання творів;
– перехід авторського права у спадщину;
– визнання творів та об’єктів суміжних прав сирітськими;
– перехід творів і об’єктів суміжних прав у суспільне надбання;
– випадки та особливості вільного використання об’єктів суміжних прав;
– особливості здійснення авторами права на частку від суми продажу оригіналу твору мистецтва (право слідування);
– особливості здійснення авторського права і суміжних прав права на винагороду;
– особливості здійснення майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав;
– передання (відчуження) майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав;
– механізми захисту авторського права і суміжних прав;
– порядок припинення порушень авторського права і (або) суміжних прав з використанням мережі Інтернет;
– особливості укладання договорів щодо розпоряджання майновими правами на об’єкти авторського права або суміжного права та договорів у сфері колективного управління майновими правами на об’єкти авторського права і (або) суміжних правопорядок збирання, розподілу і виплати організаціями колективного управління винагороди на користь правовласників.
Основні моменти Нового закону про авторське право
1) така ознака твору як його оригінальність раніше мала лише опосередковане посилання як на підставу для охорони об’єкта авторського права у пункті е) статті 10 редакції Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі по тексту – «Старий Закон»). Новий закон пропонує: «ознаку (критерій), що характеризує твір як результат власної інтелектуальної творчої діяльності автора та відображає творчі рішення, прийняті автором під час його створення». Тобто, Новий закон чітко визначає зміст цього критерію охороноздатності творів.
2) Розширено термін «відеограма» і тепер він охоплюватиме, з-поміж іншого, відеозапис нерухомих зображень, чим фактично збільшено перелік потенційних об’єктів, які можуть отримати правову охорону.
3) Надано визначення «музичного кліпу» та віднесено його до аудіовізуальних творів – так деталізується перелік об’єктів, що охороняються.
4) Стаття 1 Нового закону передбачає формулювання першочергового терміна у сфері авторського права, як «твір». Вимога до всіх творів – вони повинні бути «виражені в об’єктивній формі». Тобто, щоб отримати правову охорону, твір повинен мати одну з форм: аудіальну (у тому числі, усну), тактильну (наприклад, твір написаний шрифтом Брайля), візуальну (у тому числі, письмову), матеріальну, електронну, бінарну (наприклад, аудіовізуальну) тощо.
5) Віднесення до переліку об’єктів авторського права текстів перекладів для озвучення (в тому числі, дублювання), субтитрування аудіовізуальних творів іншими мовами. Раніше зазначений перелік включав лише ті тексти перекладів, які були призначені для іноземних аудіовізуальних творів. Таким чином, законодавець розширив перелік об’єктів, які підлягають правовій охороні за Новим законом.
6) Новим законом визначено, що до частини твору, яка може використовуватися самостійно, а отже й охороняється, відносяться, з-поміж іншого, оригінальний персонаж твору та оригінальне ім’я персонажу твору. В попередній судовій практиці доволі часто зацікавленим особам доводилося доказувати, що персонаж твору та / або його ім’я є самостійною частиною твору і повинні отримувати правову охорону.
7) Новим законом визначено момент, з якого твір вважається створеним, а саме: «Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об’єктивної форми (письмової, речової, електронної (цифрової) тощо)». Раніше момент створення твору прямо визначений законодавством, що виключає можливість зловживання з боку автора. А в частині четвертій статті 14 Нового закону передбачене право роботодавця на завершення незавершеного службового твору, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) або іншим договором щодо майнових прав на службовий твір, укладеним між роботодавцем і працівником.
8) Право на справедливу винагороду, яке належить цим особам, не може бути передане (відчужене) іншим особам (окрім переходу до спадкоємців). Цим законодавець фактично захищає творців від недобросовісних дій інших осіб, а також положень договорів, які могли б позбавити їх цього права.
9) Частина 7 статті 50 Нового закону передбачає, що автор або виконавець має право вимагати від іншої сторони договору (роботодавця, замовника, ліцензіата тощо) виплати додаткової пропорційної винагороди за використання твору або виконання, якщо розмір винагороди за його використання, передбачений в укладених між цими сторонами договорах, став непропорційно низьким у порівнянні з доходами цих осіб, пов’язаними з використанням твору або виконання, а такі особи зобов’язані виплачувати автору або виконавцю відповідну додаткову пропорційну винагороду. Таким чином, при безоплатності правочину (договору), винагорода автора або виконавця буде автоматично непропорційною доходам іншої сторони, що зумовить його право вимагати оплати від такої іншої сторони правочину (договору).
10) Детальне врегулювання отримали положення законодавства щодо авторських прав на окремі об’єкти, наприклад, комп’ютерні програми, а також щодо випадків вільного використання творів без дозволу автора або іншої особи, яка має авторське право.
Недоліки Нового закону про авторське право та як працювати при подальшій роботі в захисті своїх прав
1) Новий закон використовує термін «суб’єкт майнових авторських прав» (який включає осіб, які набули таких прав за договором або з інших підстав, передбачених законом (спадкоємці, роботодавець тощо)) поруч із терміном «суб’єкт авторського права». Так, з поточного формулювання частини другої статті 5 Законопроекту прямо не випливає, що термін «суб’єкт авторського права» включає в себе також «суб’єктів майнових авторських прав», у той час, як Старий закон відносить таких осіб до суб’єктів авторського права.
2) Новий закон, надає повністю однакове визначення термінам «власник веб-сайту» та «власник веб-сторінки», зазначаючи при цьому, що власник веб-сторінки не є власником веб-сайту. Звісно, тотожність цих термінів є друкарською помилкою, яку необхідно виправити, адже за такого формулювання просто неможливо визначити, хто є власником веб-сайту, на якому різними сторінками управляють різні люди.
3) В Новому законі не передбачено терміна «виключне право», хоча він часто використовується за текстом. Водночас поточна редакція Старого закону наводить таке визначення.
4) Законодавець збільшив перелік особистих немайнових прав автора, доповнивши його правом на оприлюднення твору, яке являє собою будь-яку дію, що вперше робить твір доступним для необмеженого кола осіб. Чимало науковців, таких, як доктор філософії права (Ph.D) професор Ф. Дессемонте (Francois Dessemontet), є прихильниками віднесення права на оприлюднення твору до майнових авторських прав. Це зумовлено тим, що особисті немайнові права не можуть бути передані (відчужені) іншим особам і не переходять у спадщину, що передбачено, зокрема, в абзаці другому частини першої статті 11 Нового закону. Водночас неможливо жодним чином використовувати твір, який ще не був оприлюднений. Оскільки за Новим законом це право не може бути передане (відчужене), та навіть не вбачається можливості надання автором згоди на те, щоб такі дії були вчинені іншою особою (як це передбачено редакцією Старого закону), перед замовниками творів та роботодавцями постають суттєві ризики. Вони, безумовно, зацікавлені в отриманні та використанні твору, створеного за замовленням або за трудовим договором, проте автор потенційно може зловживати своїм правом, не оприлюднивши твір, чим фактично не дозволить їм його використовувати. Як зазначалося вище, це право не може переходити у спадщину, водночас Новиим законом пропонується викласти частину третю статті 442 ЦКУ у такій редакції: «У разі смерті автора, його правонаступники мають право на оприлюднення твору, якщо це не суперечить волі автора». Тобто, Новий закон одночасно забороняє перехід права на оприлюднення твору у спадщину та передбачає набуття цього права правонаступниками (у тому числі, спадкоємцями) автора у разі його смерті, що беззаперечно є суперечністю між окремими положеннями Нового закону.
5) Неповну деталізацію терміна «інтерактивне надання доступу». Відповідно до статті 1 Нового закону, інтерактивне надання доступу – це: «поширення об’єкта авторського права та/або суміжних прав для публіки з використанням кабелю чи без нього, в тому числі в мережі Інтернет або інших інтерактивних мережах, зокрема, розміщення на одному сайті контенту іншого сайту (фреймінг), таким чином, щоб представники публіки могли отримати доступ до даного об’єкта з місця та у час, обрані ними індивідуально. Не вважається інтерактивним наданням доступу розміщення на одному сайті гіперпосилання на інший сайт, на якому розміщено об’єкт авторського права або суміжних прав». За текстом Нового закону, інтерактивне надання доступу є одним зі способів використання твору. Саме суб’єктам авторського права належить виключне право дозволяти використання твору, зокрема, й таким способом. Якщо даний термін не включатиме надання гіперпосилання, це означатиме, що будь-яка особа може вчиняти такі дії без необхідності отримання дозволу суб’єкта авторського права.
6) Також, Новий закон, на жаль, не усуває недолік, який існува й в редакції Старого закону. Так, у визначеннях таких способів використання творів, як: приватне копіювання, публічне виконання, публічне демонстрування та публічне сповіщення, фігурує словосполучення «близькі знайомі сім’ї». В контексті Нового закону, це означатиме, що зазначені види використання творів у колі лише «близьких знайомих сім’ї» не буде порушенням авторських прав. Адже під визначення «близьких знайомих сім’ї» може підпадати майже необмежена кількість осіб, що потенційно може призвести до зловживань та правопорушень.
7) Новим законом передбачений вичерпний перелік способів використання твору. Але редакцією Старого закону прямо визначено, що цей перелік не є вичерпним, що повністю обґрунтовано, тому, що на практиці неможливо передбачити усі способи, якими може використовуватися твір.
8) Не визначення терміну «продюсер аудіовізуального твору», а також впровадження термінів «вироблення відеограми» і «вироблення фонограми». Термін «продюсер аудіовізуального твору» відтепер не включатиме осіб, які фінансували його створення, а терміни «вироблення відеограми» та «вироблення фонограми» фактично виключають осіб, які ініціювали та/або фінансували звуко- або відео- запис, проте не приймали участі в його здійсненні безпосередньо, зі списку осіб, які вважаються виробником відеограми або виробником фонограми відповідно. Таким чином, інвестор не набуває автоматично майнових прав на аудіовізуальний твір або на відео- чи фоно- граму в момент їх створення, якщо не укладе договір щодо розпорядження майновими правами на відповідний об’єкт права інтелектуальної власності з особою, яка фактично набуває такі права за законом внаслідок створення цього об’єкта
9) Новим законом повернута давня юридична колізія, яка мала місце між положеннями Старого закону та ЦК України щодо розподілу майнових прав на твори, створені за замовленням, або у зв’язку з виконанням трудового договору. Згідно з Новим законом, майнові права на службовий твір, а також майнові права на твір, створений за замовленням, належать роботодавцю або замовнику відповідно, якщо інше не передбачено договором. Проте, ЦК України у статтях 429 та 430, до яких не вносяться зміни Ноим законом, передбачає дещо інший розподіл майнових прав, а саме: майнові права належать працівникові та роботодавцю спільно (у разі створення об’єкту права інтелектуальної власності у зв’язку з виконанням трудового договору), та – творцеві та замовникові спільно (у разі створення такого об’єкту за замовленням).
10) Статтею 54 Нового закону передбачаються види використання творів та об’єктів суміжних прав, за які право на справедливу винагороду автори, суб’єкти суміжних прав, та інші особи, які мають майнові права щодо цих об’єктів, реалізують не самостійно, а через акредитовані організації колективного управління.
Спостерігаємо за новими змінами у звʼязку з запровадженням цих норм на практиці та готуємося до складних дискусій в сфері авторського права та суміжних прав. Без юристів-професіоналів точно не розібратися, тому записуйтеся на консультації та замовляйте послуги завчасно. Контакти є в описі на сайті.
