У сучасному світі, де смартфон з камерою є в кожного, публічна фото та відеозйомка стала звичною практикою, як у повсякденному житті, так і в журналістиці чи блогерстві. Проте, за об’єктивом часто опиняються не лише події, а й конкретні люди, які мають право на приватність та захист персональних даних. Це створює правову колізію між двома фундаментальними цінностями: правом на свободу вираження поглядів і правом на захист особистої інформації.
Де пролягає межа між суспільним інтересом та приватною сферою особи? Як врегулювати питання публічної зйомки так, щоб не порушити ні свободу слова, ні права людини? У цій статті спробуємо розібратися в особливостях правового балансу між цими двома принципами.
Як урегулювати публічну фото- і відеозйомку?
У березні 2025 року Кабмін затвердив план заходів з виконання рекомендацій Єврокомісії, які необхідні для євроінтеграції України. Він включає необхідність приведення українського законодавства про персональні дані у відповідність до Загального регламент про захист даних (General Data Protection Regulation; далі – GDPR). Такий проєкт Закону № 8153 готується до другого читання. Втім, він викликає низку застережень, зокрема в частині правил проведення аудіо-, фото- та відеозаписів, що здійснюються відкрито на вулиці та під час публічних заходів.
За Європейськими стандартами право на свободу вираження поглядів і право на захист приватного життя – фундаментальні для демократичного суспільства права людини. Вони нерідко конкурують. При цьому жодне з них не має абсолютного характеру. Ієрархічна залежність між ними також відсутня. Тому їх потрібно узгоджувати між собою. Подібні висновки можна знайти також у численних рішеннях Європейського суду з прав людини.
На цю особливість вказує і GDPR, згідно з яким обробка персональних даних повинна спрямовуватись на служіння людству. Право на захист персональних даних не є абсолютним правом; його необхідно розглядати з огляду на його функцію в суспільстві та збалансовувати з іншими основоположними правами відповідно до принципу пропорційності. Крім того, GDPR зобов’язує держави узгоджувати право на захист персональних даних з правом на свободу вираження поглядів та інформації, включаючи обробку даних для журналістських цілей та цілей академічного, художнього чи літературного самовираження. Для цього повинні встановлюватися відповідні винятки або відступи від низки розділів Регламенту.
Потенційна колізія
Питання обробки персональних даних, які збираються під час аудіо-, відео- та/або фотофіксації публічних заходів, а також відкритої зйомки на вулиці, визначені у ст. 11 законопроєкту № 8153:
«У разі здійснення аудіозапису, відеозйомки, кінозйомки, фотозйомки або будь-якої іншої фіксації зображення або голосу суб’єкта персональних даних, незалежно від технології, що використовувалася, відкрито на вулиці або на заходах публічного характеру (публічних зборах, конференціях тощо), контролер зобов’язаний завчасно вжити достатніх заходів для повідомлення суб’єктів персональних даних про здійснення аудіозапису, відеозйомки, кінозйомки, фотозйомки або будь-якої іншої фіксації зображення або голосу суб’єкта персональних даних, а також мети цієї фіксації, у спосіб, який надає можливість суб’єкту персональних даних заперечити проти обробки його персональних даних».
Таким чином, законодавець пропонує покласти на всіх без винятку контролерів обов’язки:
- завчасно повідомляти про проведення аудіо-, фото-, відеозйомки;
- забезпечити можливість заперечити проти цього.
Але прийняття статті у наведеній редакції може створити низку практичних проблем. Зокрема, виникне колізія із частиною 1 статті 307 Цивільного кодексу України. Остання містить презумпцію згоди особи на її знімання.
Цей конфлікт потрібно усувати на стадії законотворення, інакше приписи Кодексу матимуть пріоритет у застосуванні після того, як Закон України «Про правотворчу діяльність» буде введено в дію, а саме через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Втім, найбільша проблема полягає в тому, що стаття 11 цього законопроєкту не розмежовує ситуації, коли зйомка здійснюється з журналістською метою, а коли для інших цілей (підтримання зв’язків з громадськістю, досягнення комерційної або рекламної мети тощо). Не враховується й суспільна значимість збору інформації.
Очевидним є те, що проведення зйомки на мітингах, демонстраціях, акціях протесту, партійних з’їздах у переважній більшості випадків спрямоване на задоволення суспільного інтересу. А от запис концерту, випускного вечора в школі чи університеті такої суспільної значущості не має, а тому під час зйомки цих заходів можуть переважати приватні інтереси. І правове регулювання має це враховувати.
Крім того, значення має й особа контролера, який здійснює фіксацію, та характер публічного заходу. Якщо це журналіст, оператор чи інший представник медіа, то журналістська мета є очевидною. Медіа, журналісти та оператори мають не лише право, а й обов’язок висвітлювати всі суспільно важливі події у пресі, на телебаченні, радіо чи в Інтернеті. Відтак зазначені особи не повинні мати надмірних перешкод для виконання своїх професійних обов’язків і реалізації своєї суспільної ролі.
Реалістичність виконання вимог щодо попередження
Наприклад, якщо йдеться про запис концерту, конференції чи випускного, попередження завчасно можна зробити на афішах, квитках чи запрошеннях, що створює можливість заперечити проти зйомки. З урахуванням згоди чи незгоди особи можна проводити зонування приміщення, де відбувається захід, щоб у кадр не потрапили ті, хто висловив незгоду.
Проте, коли йдеться про мітинги, акції протесту чи інші подібні заходи, які мають великий суспільний інтерес, ситуація стає кардинально іншою. Журналісти та оператори не мають можливості завчасно повідомляти їх учасників про здійснення зйомки (особливо якщо захід вже триває). Ба більше, розуміння «завчасності» в таких ситуаціях також може бути різним, що викликатиме суперечки. Це пов’язане з тим, що не всі учасники таких заходів будуть відслідковувати момент появи журналістів та їхньої підготовки до проведення зйомок. Існує висока ймовірність, що ті, хто не хоче потрапити в кадр, стверджуватимуть, що про зйомку завчасно попереджені не були. І довести зворотне буде практично неможливо.
Заперечення проти зйомки
Ще більше проблем журналістам додасть вимога про надання можливості заперечити проти зйомки на мітингу. Не зрозуміло, як саме це можна реалізувати під час велелюдного зібрання.
Крім того, суспільний інтерес у висвітленні не лише самого мітингу, а й його учасників (наприклад, політиків, високопосадовців, бізнесменів або представників кримінального світу тощо) може переважати. Згадаймо українські майдани та антимайдани, інші масові заходи. Тому зйомка таких подій узагалі не повинна залежати від наявності згоди їх учасників. За таких умов можливість реального виконання зазначеної вимоги з боку медійників викликає серйозні сумніви.
Описана ситуація може створити невиправдані перешкоди для виконання журналістами їхніх професійних обов’язків, а у гіршому випадку – взагалі нівелювати їхню роль вартових демократії.
Привілеї медіа
Щоб цього не сталося, медіа в демократичному світі користуються певними привілеями, які стосуються й проведення зйомок.
Стаття 15 проєкту Закону № 8153, яка регулює обробку персональних даних для цілей журналістської чи творчої діяльності, встановлює певні привілеї і для журналістів та творчих працівників в Україні. Вона містить низку винятків із загальних правил. Втім, усі вони не стосуються обробки персональних даних під час проведення аудіо, відео- або фотофіксації публічних заходів, адже стаття 11 у відповідному переліку не згадується.
Не допоможе журналістам і згадка про те, що принципи добросовісності та прозорості обробки персональних даних не поширюються на їхню діяльність. Адже пункт 1 частини 1 статті 4 проєкту говорить про те, що персональні дані повинні оброблятися у спосіб, що передбачає належну поінформованість суб’єкта персональних даних про обробку його персональних даних (збір, використання та іншу обробку, її спосіб та обсяг). Винятки із цього правила повинні визначатися лише законом. Втім, для журналістів та медіа в питанні регулювання проведення зйомки, як вже зазначалося, їх немає.
За таких умов не можна сказати, що законопроєкт № 8153 належним чином збалансує захист персональних даних із правом на свободу вираження поглядів та інформації, як того вимагає GDPR.
Тому у сучасному інформаційному суспільстві важливо знайти розумний баланс між свободою вираження поглядів та правом кожного на приватність. Публічна фото- і відеозйомка, особливо з подальшим поширенням у медіа чи соцмережах, повинна здійснюватися з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних, а також із повагою до людської гідності. І хоча свобода слова є одним з основоположних прав у демократичному суспільстві, вона не є абсолютною і не повинна порушувати інші конституційні права.
Саме тому так важливо дотримуватися принципів обережності, правомірності та пропорційності при зйомці та публікації зображень осіб. У спірних ситуаціях найкращим рішенням буде отримання згоди або звернення до команди фахових юристів.
інтелектуальна власність / блогери / персональні дані / свобода слова
