Питання про те, чи можна отримати судовий позов за плагіат на свій же твір, викликає багато суперечок та здивування. Здавалося б, якщо твір створений автором, то автор має повне право використовувати твір на свій розсуд. Проте, у випадках, коли права на публікацію чи використання передані третім особам або компаніям, ситуація ускладняється. Законодавство про авторське право враховує нюанси передачі прав, а також визначає, хто вважається власником твору в певний момент часу. У результаті цього навіть автор може зіткнутися з обвинуваченням у плагіаті або порушенні прав, пов’язаних із використанням власного твору. Але є історія, яка стала знаковою в музичній індустрії.
Історія Джона Фогерті
Наприкінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття в українських фанатів рок-музики популярним було питання, що означає назва цього нового, несхожого на інші, американського рок-гурту, диски, які коштували «на руках» приблизно половину місячної зарплати інженера. Переклади пропонувалися різні, але насправді у поєднанні трьох цих слів Creedence Clearwater Revival чіткого сенсу немає. Зате дуже чітким був голос її лідера та вокаліста Джона Фогерті – чистий вокал без викрутасів.
Недарма у 1969-му році CCR, які випустили три чудові альбоми, були визнані найкращим рок-гуртом у світі. Але при цьому всі члени групи залишалися для Джона простими хлопцями, яких він тримав у залізному кулаку. Альбоми групи, автором музики в яких був майже завжди також Джон (лише потім Фогерті включив пісні, написані рештою членів гурту, та й то змушував складати їх у наказовому порядку), записувалися швидко та чітко – музичний матеріал для запису був готовий у Джона заздалегідь.
Тим більш образливою для Фогерті була історія зі втратою ним авторських прав на свої пісні, про повернення яких після 50 років судових позовів повідомило ВВС. Позови ці закінчувались нічим, бо CCR відомі ще й тим, що уклали на початку своєї кар’єри найневигідніший у історії рок-музики договір зі своїм менеджером. Щоправда, жахливий договір був, як з’ясувалося, і з The Beatles, але там Брайан Епстайн був просто любителем, якого можна звинуватити лише у непрофесіоналізмі. А ось Сол Зенц був тертим калачем, який заробив на CCR великі гроші. Тож повернув свої авторські права 77-річний Джон в результаті не судової ухвали, а того, що купив контрольний пакет прав на каталог групи у компанії Concord Records, якій ці права належать з 2004 року. До 2004-го Фогерті навіть не отримував авторських відрахувань за виконання іншими музикантами пісень CCR.
Все це було тим більш прикрим, що CCR залишалися, мабуть, єдиними з рок-зірок, хто не захворів на зоряну хворобу. Саме вони першими з потенційних хедлайнерів погодилися виступити на легендарному рок-фестивалі Вудсток-1969, причому за гонорар лише $10 тис. (Джимі Хендрікс, наприклад, брав за один концерт удвічі більше). Через вкрай погану організацію фестивалю, CCR вийшли на сцену після опівночі, коли слухачі вже спали.
Джон Фогерті потім згадував про це так: “Першою моєю думкою було: ого! — доведеться виступати за групою, якій вдалося приспати півмільйона людей! (Grateful Dead – С.С.) Що ж, я граю, я кричу, через три пісні вдивляюся в простір за юпітерами — усі сплять. Хоч би як ми намагалися, півмільйона перебували у відключенні. Це нагадувало сцену у пеклі з Данте: півмільйона сплячих тіл, що зчепилися у бруді. А потім настав момент, який залишився в моїй пам’яті на все життя. Десь за чверть милі від нас, з другого боку поля, хлопець цвіркає запальничкою, і я чую вночі: «Не турбуйся, Джоне! Ми з вами!”. Залишок шоу я відіграв для цього хлопця».
Вже з цієї цитати зрозумілий характер лідера CCR, який навіть у зеніті слави міг ставитися до успіху з гумором. Однак при цьому він вимагав від членів групи залізної дисципліни, яка, можливо, і призвела до того, що CCR розпалися.
Спочатку з гурту пішов брат Джона Том, з яким вони після цього не розмовляли до кінця життя (Том помер 1990 року), а потім з ним посварилися Стю Кук і Дуг Кліффорд. Причому посварилися так, що 1993-го року, на концерті на честь введення CCR до зали слави рок-н-ролу, Фогерті навіть не запросив їх на сцену, а грав із Брюсом Спрінгстіном. Але й вони помстилися – у 1995-му році організували рок-гурт, який теж мав назву CCR (змінили лише останнє слово в Creedence Clearwater Revival на Revisited) та здійснили світове турне, виконуючи старі хіти.
Після розпаду гурту у 1972 році Джон Фогерті почав займатися сольною кар’єрою. Також він розірвав і співпрацю із компанією Fantasy Records, у якої залишились авторські права на пісні Фогерті, написані в гурті.
У 1985 році компанія Fantasy Inc. подала позов проти Фогерті за порушення авторських прав. Підставою для цього стала випущена Фогерті сольна пісня «The old man down the road». Fantasy стверджували, що мелодія «The old man…» була копією написаної тим же Фогерті та випущеної гуртом Creedence Clearwater Revival у 1970 році пісні «Run Through the Jungle», права на публікацію якої належали Fantasy.
Фогерті довелось в суді доводити, що ці дві пісні є різними творами, які просто належать до одного стилю музики. Для цього Фогерті, як автор і композитор обох пісень, виступив у суді не тільки як відповідач, а і як музичний експерт. Він особисто виконав на гітарі перед суддею та журі обидві пісні та пояснив їх технічні 
особливості та відмінності. Він стверджував, що схожість пісень зумовлена його фірмовим стилем, як автора обох пісень, та приналежністю обох творів до одного музичного стилю – так званого «swamp rock» (болотний рок). Суд погодився з аргументами Фогерті та відмовив Fantasy у задоволенні позову.
Ця справа стала знаковим прецедентом для музичної індустрії. Задоволення такого позову могло призвести до подання в майбутньому численних недобросовісних позовів та перешкоджання авторам пісень використовувати власні стилі в музиці.
Ви і самі зможете привести приклади схожих пісень і серед українських виконавців та гуртів – таких як,
«Океан Ельзи», Макс Барських. Бо стилістика їх творів дуже передбачувана та може здатися, що твори схожі один на одного, як за звучанням, так і виконанням самих авторів.
