«Відкрите програмне забезпечення завжди було лише способом пояснити підприємцям ідею вільного програмного забезпечення», – Брюс Перенс
Програмне забезпечення з відкритим кодом (OSS)
Це комп’ютерне програмне забезпечення, яке випускається за ліцензією, за якою власник авторських прав надає користувачам права використовувати, вивчати, змінювати та поширювати програмне забезпечення та його вихідний код будь-кому та з будь-якою метою. Програмне забезпечення з відкритим вихідним кодом може бути розроблено спільно з громадськістю. Програмне забезпечення з відкритим вихідним кодом є яскравим прикладом відкритої співпраці, тобто будь-який досвідчений користувач може брати участь у розробці онлайн, що робить кількість можливих учасників невизначеною. Можливість перевірити код сприяє довірі громадськості до програмного забезпечення.
У звіті Standish Group за 2008 рік зазначено, що впровадження моделей програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом призвело до економії споживачам близько 60 мільярдів доларів на рік.
Відкритий вихідний код можна використовувати для вивчення та дозволяє здібним кінцевим користувачам адаптувати програмне забезпечення до своїх особистих потреб подібним чином, як сценарії користувача та користувацькі таблиці стилів дозволяють для веб-сайтів.
Більшість відкритих програм є одночасно вільними. Визначення відкритого і вільного програмного забезпечення (далі – ПЗ) не повністю збігаються, але близькі, і більшість ліцензій відповідають обом.
Відмінність між цілями відкритого ПЗ і вільного ПЗ полягає переважно в пріоритетах. Прихильники терміну «open source» наголошують на ефективності відкритих сирців як методу розробки, модернізації та супроводу програм. Прихильники терміну «free software» вважають, що саме права людини на вільне поширення, модифікацію і вивчення програм, які вона використовує, є головною перевагою вільного відкритого ПЗ.
Для чого доступний вихідний код відкритих програм
– перегляду;
– за наявності дозволу ліцензії – для змінювання, що дозволяє користувачеві взяти участь у доопрацюванні відкритої програми;
– для використання під час створення нових програм – через запозичення сирцевого коду, якщо це дозволяє сумісність ліцензій;
– для виправлення в ній помилок;
– для вивчення використаних алгоритмів, структур даних, технологій, методик та інтерфейсів (оскільки вихідний код може істотно доповнювати документацію, а за відсутності такої сам служить документацією).
Існують також програми, що мають (на думку декого) відкритий вихідний код, але не є вільними, наприклад, UnRAR, розпакувальник RAR-архівів. Його вихідний код перебуває у відкритому доступі, але ліцензія забороняє використовувати його для створення RAR-сумісних архіваторів. Так само існує цілий клас програм, названих комерційним ПЗ з відкритим сирцевим кодом або Open Core, які використовують термін «Open Source» стосовно невільного програмного забезпечення.
Сама назва «Open Source» не є торговельною маркою організації Open Source Initiative. Однак для тих, хто хоче використовувати логотип цієї організації, існує вимога, яка зобов’язує використовувати термін Open Source тільки стосовно ліцензій, схвалених OSI.
Існує спеціальний комітет, котрий вирішує, чи може ліцензія використовувати торговельну марку Open Source Initiative. Визначення, яким він при цьому керується, наведено в The Open Source Definition:
1. Вільне розповсюдження
Ця ліцензія не обмежує жодну зі сторін продавати або передавати програмне забезпечення як компонент сукупного дистрибутива, що містить програми з кількох різних джерел. Ліцензія не вимагає виплати роялті або іншої винагороди за такий продаж.
2. Вихідний код
Програма повинна містити вихідний код і дозволяти розповсюдження як у вигляді вихідного коду, так і у скомпільованому вигляді. Якщо певна форма продукту не розповсюджується разом з вихідним кодом, повинен існувати добре розрекламований спосіб отримання вихідного коду за ціною, що не перевищує розумну вартість відтворення, бажано, щоб його можна було безкоштовно завантажити через Інтернет. Вихідний код повинен бути у формі, якій віддається перевага при модифікації програми програмістом. Свідомо заплутаний вихідний код не допускається. Проміжні форми, такі як вихідні дані препроцесора або транслятора, не допускаються.
3. Похідні твори
Ліцензія повинна дозволяти модифікації і похідні роботи, і повинна дозволяти їх розповсюдження на тих самих умовах, що і ліцензія оригінальної програми.
4. Цілісність авторського вихідного коду
Ліцензія може обмежувати розповсюдження вихідного коду у зміненому вигляді, тільки якщо ліцензія дозволяє розповсюдження “файлів виправлень” з вихідним кодом з метою модифікації програми під час збирання. Ліцензія повинна явно дозволяти розповсюдження програмного забезпечення, зібраного зі зміненого вихідного коду. Ліцензія може вимагати, щоб похідні твори мали іншу назву або номер версії, ніж оригінальне програмне забезпечення.
5. Відсутність дискримінації щодо осіб або груп
Ліцензія не повинна дискримінувати жодну особу чи групу осіб.
6. Відсутність дискримінації по відношенню до сфер діяльності
Ліцензія не повинна обмежувати будь-кого у використанні програми у певній сфері діяльності. Наприклад, вона не може обмежувати використання програми в бізнесі або в генетичних дослідженнях.
7. Розповсюдження ліцензії
Права, пов’язані з програмою, повинні поширюватися на всіх, кому передається програма, без необхідності оформлення додаткової ліцензії цими особами.
8. Ліцензія не повинна бути специфічною для продукту
Права, що надаються програмі, не повинні залежати від того, чи є програма частиною певного дистрибутиву програмного забезпечення. Якщо програма витягнута з цього дистрибутиву і використовується або розповсюджується відповідно до умов ліцензії на програму, всі сторони, яким розповсюджується програма, повинні мати ті ж права, що й ті, які надаються разом з оригінальним дистрибутивом програми.
9. Ліцензія не повинна обмежувати інше програмне забезпечення
Ліцензія не повинна накладати обмеження на інше програмне забезпечення, яке розповсюджується разом з ліцензованим програмним забезпеченням. Наприклад, ліцензія не повинна наполягати на тому, що всі інші програми, розповсюджувані на тому ж носії, повинні бути програмами з відкритим кодом.
10. Ліцензія має бути технологічно нейтральною
Жодне положення ліцензії не може залежати від будь-якої окремої технології або стилю інтерфейсу.
Побудова організації OSI
Open Source Initiative (OSI) – це неприбуткова організація, яка пропагує відкрите програмне забезпечення – програмне забезпечення з відкритим початковим кодом. Але, навіть якщо вихідний код програмного забезпечення розкрито, воно не вважається відкритим, якщо на нього не поширюється ліцензія, яка відповідає визначенню відкритого коду, встановленому OSI.
Термін відкрите програмне забезпечення (англ. open source) створили разом з визначенням у 1998 році засновники OSI Ерік Реймонд і Брюс Перенс, які стверджували, що термін free software (вільне програмне забезпечення) в англійській мові неоднозначний і бентежить багатьох комерційних підприємців.
Етикетка «відкритий код» була створена на стратегічній сесії, що відбулася 3 лютого 1998 року в Пало-Альто, Каліфорнія, невдовзі після оголошення про випуск вихідного коду Netscape. Стратегічна сесія виросла з усвідомлення того, що увага навколо оголошення Netscape створила можливість для навчання та пропаганди переваг відкритого процесу розробки.
Учасники конференції вважали, що прагматичні бізнес-обґрунтування, які спонукали Netscape випустити свій код, ілюструють цінний спосіб взаємодії з потенційними користувачами та розробниками програмного забезпечення і переконують їх створювати та вдосконалювати вихідний код, беручи участь у спільноті, яка долучається до розробки. Учасники конференції також вважали, що було б корисно мати єдине позначення, яке б ідентифікувало цей підхід і відрізняло його від філософсько-політичного позначення «вільне програмне забезпечення». Мозковий штурм для цієї нової назви врешті-решт зійшовся на терміні «відкритий код, який спочатку запропонувала Крістін Петерсон.
Прийняття терміну відбулося швидко, завдяки підтримці таких діячів спільноти, як Лайнус Торвальдс, а також після Саміту вільного програмного забезпечення у квітні 1998 року, на якому були присутні багато ключових осіб, включаючи засновників sendmail, Perl, Python, Apache, а також представники IETF та Консорціуму Інтернет-програмного забезпечення.
Метою початкового Правління було створення стійкої організації, яка б представляла спільноту відкритого програмного забезпечення та здійснювала управління Визначенням відкритого програмного забезпечення. З цією метою вона прийняла статут (останній раз переглянутий у 2011 році), домоглася визнання IRS як неприбуткової організації 501(c)3 (у 2003 році) і встановила правила використання торговельних марок.
Постійно працюючи над розширенням своєї бази, OSI стала справді міжнародною організацією у 2005 році, коли до неї приєдналися директори з Європи, Південної Америки, Японії та Індії. У 2011 та 2012 роках вона ще більше поглибила свої зв’язки зі спільнотою, започаткувавши програму афілійованих осіб, обираючи директорів, висунутих цими афілійованими особами, та запустивши програму індивідуального членства.
Логотип «замкової щілини» OSI
Логотип OSI, який поєднує в собі літеру “O” (open – відкритий) і замкову щілину для розблокування вихідного коду, був розроблений Коліном Віброком.
Оцінювання ліцензій
Одним із перших завдань, які взяла на себе OSI, була розробка Визначення відкритого коду (Open Source Definition, OSD) і використання його для початку створення списку ліцензій, схвалених OSI.
Спочатку Визначення відкритого вихідного коду було отримано з Настанов Debian щодо вільного програмного забезпечення (DFSG). Брюс Перенс написав початковий проект DFSG, який було відредаговано, доопрацьовано і затверджено як офіційну політику спільнотою розробників Debian у 1997 році. Визначення відкритого вихідного коду було створено під час запуску OSI у лютому 1998 року шляхом перегляду DFSG і видалення специфічних для Debian посилань.
До жовтня 1999 року OSI опублікувала свій перший офіційний список затверджених ліцензій. Список ліцензій OSI, який з того часу неодноразово оновлювався, залишається канонічним списком ліцензій відкритого коду і на нього посилаються багато третіх сторін, включаючи уряди та органи стандартизації.
Якщо в вашому ПЗ є частина з OSS, але ви хочете захистити інтелектуальну власність на власні напрацювання, то без професійного юриста не впоратися. Наша компанія має досвід та спеціалістів, які допоможуть втілити ідею захисту ваших прав та підкажуть як побудувати власний ІТ бізнес, не забувши про авторське право.
