Медіація — це структурований та водночас гнучкий процес, в якому нейтральна не упереджена сторона (медіатор) допомагає конфліктуючим сторонам якнайкраще провести процес переговорів та знайти те рішення, яке задовольнятиме інтереси кожної з цих сторін. При цьому сам медіатор не має повноважень приймати будь-які рішення, його завдання — якісне та професійне вибудовування процесу переговорів між партнерами по конфлікту з метою пошуку нових рішень.
Нажаль, конфлікти є невід’ємною складовою людського життя. А тому вже багато сторіч медіація розвивається у світі як спосіб мирного вирішення та врегулювання конфліктів між людьми та спільнотами, різними соціальними групами. В сучасному африканському, китайському, японському суспільствах та в країнах ісламського світу, на відміну від західної культури, примирювальні позасудові методи врегулювання суперечок є первинними, тоді як суди вважаються альтернативою щодо них.
Як альтернативний процес врегулювання спорів, медіація розвивається в Україні вже близько 20-ти років. Національна асоціація медіаторів України зазначає, що застосування медіації є корисною для вирішення багатьох конфліктів, а особливо тих, що чутливі до збереження стосунків і ризиків репутаційних втрат (сімейних, комерційних, трудових тощо). Медіація може бути застосована незалежно від того, чи знаходиться справа у суді (досудова, післясудова, позасудова медіація та медіація в процесі судового розгляду спору).
Наразі медіація, як ефективний спосіб альтернативного вирішення спорів широко застосовується в бізнес-середовищі, в сімейних спорах, в соціальній сфері, в IP та IT-сферах, в роботі з громадами. Наприклад, застосування медіації в сімейних конфліктах призводить до зменшення кількості вирішення конфліктів в суді до 60%.
Медіація вчить вибудовувати взаємовідносини та знаходити рішення, опираючись на інтереси, цінності, потреби, почуття людини, а не виходити лише з його емоційних реакцій, поведінки, принципових позицій.
Вимоги до медіатора, як сторони судового спору
Механізм роботи медіації в міжнародній практиці базується на принципах: конфіденційності, неупередженості медіатора, правомочності сторін та добровільності. До медіатора як сторони судового спору висуваються такі вимоги:
- Медіатор не має права приймати фінальне рішення у спорі.
- Якщо дві сторони не дійшли згоди, медіатор повинен припинити свою діяльність.
- Під час розгляду спору особа медіатора може змінюватись, наприклад у випадку, якщо його попередник не досяг успіху.
- Після припинення роботи зі справою в ролі медіатора особа не має права продовжувати участь у спорі в будь-якій іншій ролі.
Лише за повної відповідності цим критеріям можна говорити про повну неупередженість та об’єктивність медіатора перед клієнтами та його ефективну роботу.
Переваги медіації
Якщо говорити про переваги медіації перед, наприклад, судовим вирішенням спору, то це, перш за все, конфіденційність; по-друге, в процесі медіації ви можете враховувати безліч фактичних та правових аспектів та не обмежуватись лише предметом спору та предметом доказування (як це відбувається у суді); по-третє, якщо мається на меті збереження стосунків (тривалих ділових, партнерських, особистих, сімейних, трудових, взагалі, людських), то медіація — єдиний ефективний спосіб, бо після суду сторони, як правило, стають ще більш ворогами, ніж були до цього, а ділові зв’язки завершуються, партнерство зникає.
В бізнес-медіації можна досягнути економічно доцільних результатів; економія часу – через гнучкість процесу та вільний розподіл часу ведуть до більш швидкого прийняття рішення; заощадити кошти та уникнути витрат, необхідних на подолання опору з іншої сторони, що призведе до зростання продуктивності; ви уникнете репутаційних втрат та підвищите імідж підприємства, оскільки уникнете розголосу та публічності конфлікту, інформації про вас та вашу компанію в судових реєстрах, реєстрах боржників, ЗМІ, тощо.
Медіатор, який відповідає за ведення та керує процесом медіаційних переговорів, за допомогою вправного використання відомих йому фахових інструментів та знань створює для сторін максимально продуктивний простір порозуміння для прийняття ними самостійно ефективних власних рішень, спрямованих на задоволення їхніх глибинних потреб та інтересів. Всі рішення, які приймають партнери по конфлікту в процесі переговорів, є їх власними та перевіряються медіатором лише за критерієм реальності їх виконання та екологічності.
Недоліки медіації
- формалізованість;
- залежність від процесуального законодавства;
- те, що медіатором найчастіше є державний посадовець;
- можливість низького рівня об’єктивності у спорах з органами влади (виходячи з попереднього пункту);
- неврахування психологічного аспекту в медіації.
Такий погляд є об’єктивним та наглядно показує моменти, які треба враховувати в законодавчому закріпленні медіації, щоб підвищити її ефективність. На сьогоднішній день впровадження медіації вимагає належного законодавчого підґрунтя, яке можливе тільки після того, як законопроект про медіацію буде прийнято та ретельно досліджено недоліки та ризики цього явища.
Однією з основних проблем впровадження медіації є те, що в більшості випадків сторони спору дізнаються про альтернативне рішення проблеми вже після того, як подали справу до суду. Врегулювання ж через медіацію можливе тільки на ранніх стадіях спору. Медіація автоматично не зупиняє строки позовної давності, як це відбувається при судовому розгляді, тому перед вирішенням питання медіатор повинен перевірити, чи за позовом не спливає строк позовної давності.
Процес медіації
Медіація, як процес, має свою структуру та принципи, що відрізняє її від процесу переговорів чи фасилітації (організація процесу колективного розв’язання проблем у групі), як ще одних форм посередництва. Так, перевагами медіаційного процесу є, перш за все, його конфіденційність: вся інформація, яку медіатор отримує в процесі проведення переговорів від обох сторін та від кожної сторони окремо, є конфіденційною та не підлягає розголошенню. Крім того, сторони можуть вирішити, що навіть їх участь у цій процедурі, її застосування до вирішення спірної ситуації, що між ними виникла, є конфіденційною. Сторони за власним узгодженням можуть вирішити питання яка саме інформація може підлягати розголосу (як по відношенню один до одного так і до загалу в цілому), а що так і залишається за дверима кімнати переговорів. Така безпечність досягається підписанням Угоди про конфіденційність або усною домовленістю учасників.
Крім того, всі учасники процесу добровільно беруть участь у процесі медіації і на будь-якому етапі можуть прийняти рішення про вихід з процесу. Таке право має і сам медіатор.
Важливою складовою процесу є те, що медіатор є нейтральною стороною, яка не має власної компетенції приймати рішення або генерувати варіанти різних рішень, медіатор, як посередник, не висловлює своїх уподобань, не є арбітром та суддею, а тому під час процесу він не виказує будь-яких оцінювальних суджень щодо жодної зі сторін та їх позицій, його завдання — рухатись між сторонами, бути перекладачем, передавачем та каталізатором, що сприяє ефективному пошуку найкращих рішень, враховуючи та виявляючи справжні інтереси кожної зі сторін.
Кожен з нас має право обирати свій спосіб захисту власних інтересів. Медіація — один з них. Це альтернативний інструмент, з яким важливо познайомитись та хоча б раз спробувати застосувати в тій сфері свого життя чи професійної діяльності, що пов’язана з людьми та суперечками, конфліктами між ними. І навіть якщо мова йде про спір між підприємствами, то треба розуміти, що за інтересами будь-якого підприємства стоять інтереси людей — керівників, лідерів, власників бізнесу. Через це медіація отримує свій розвиток і в політичній сфері, у вирішенні конфліктів і непорозумінь між владою та громадами, і навіть у сфері захисту прав споживачів медіація набирає обертів.
інтелектуальна власність / авторське право / конфлікт / медіація / спір
