Права на службові твори: авторський чи трудовий договір?

У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває все більшого значення у різних сферах людської діяльності. Інтелектуальна власність є рушійною силою соціально-економічного розвитку суспільства. Велику кількість творів автори створюють під час виконання своїх службових обов`язків. Визнання творів службовими істотно впливає на обсяг авторських прав та режим використання цих творів. Поняття “службовий твір” визначено у ст. 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права“, а саме:

службовий твір – твір,  створений автором у порядку виконання службових   обов’язків   відповідно   до  службового  завдання  чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

З визначення службового твору вбачається його подвійний характер. З одного боку його творцем, безумовно, є працівник й у цій якості він має на нього беззаперечні права як автор. З іншого боку, об’єкт був створений у робочий час, оплачуваний роботодавцем і як продукт праці повинен належати роботодавцю.

Таким чином, щоб твір було визнано службовим, необхідним є дотримання наступних вимог:

  • створення твору повинно входити до трудових обов’язків автора-працівника підприємства, тобто, не трудовим договором між працівником та роботодавцем, а посадовою інструкцією працівника повинен бути передбачений обов’язок працівника створювати такі твори;
  • автор повинен створювати твір на основі службового завдання чи трудового договору. При цьому, якщо договір терміновий та на виконання конкретних робіт, достатньо у самому договорі вказати завдання на створення твору. Слід зазначити, що до цього часу у законодавстві не конкретизовано поняття «службове завдання», не встановлені вимоги щодо оформлення службового завдання на створення твору. На практиці службове завдання оформляється у формі наказу про зобов’язання працівника створити певний твір, додатком до наказу є службове завдання, у якому зазначається характеристика майбутнього твору та критерії, яким він повинен відповідати, а також строки створення твору;
  • службовими будуть тільки ті твори, які створені працівником у зв’язку із виконанням ним трудових обов’язків: якщо працівник створює якісь твори, не пов’язані із виконанням службових обов’язків, роботодавець не може претендувати на автоматичне отримання майнових прав на такі твори.

Авторські права на службові твори до 01 січня 2004 року мали особливий статус. Так відповідно до ч.1-2 ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

  1. Авторське особисте  немайнове  право  на  службовий  твір належить його автору.
  2. Виключне майнове   право   на  службовий  твір  належить роботодавцю,  якщо  інше   не   передбачено   трудовим   договором (контрактом)  та  (або)  цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Тобто, роботодавцю для отримання майнових прав на твір було достатньо укласти трудовий договір з найманим працівником, в якому потрібно чітко прописати трудові обов`язки працівника або розробити  посадову інструкцію. У разі, коли трудовий договір безстроковий чи має загальний характер, роботодавець мав оформити службове завдання.

З 01 січня 2004 року вступив в силу новий Цивільний Кодекс України (надалі – ЦК України), ввів безліч новел у цивільне право, які безпосередньо вплинули на основні положення та принципи регулювання суспільних відносин, пов’язаних із створенням та використанням об’єктів інтелектуальної власності. Відповідно до ч. 2 ст. 429 ЦК України, майнові   права   інтелектуальної   власності  на  об’єкт, створений у зв’язку  з  виконанням  трудового  договору,  належать працівникові,  який створив цей об’єкт,  та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Неважко помітити певні розбіжності в трактуванні належності майнових прав на службовий твір. Закон говорить про те, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не встановлено трудовим або цивільно-правовим договором, а Кодекс – про те, що майнові права на об`єкт інтелектуальної власності належать працівникові, що його створив і роботодавцю (замовникові) спільно, якщо інше не встановлено договором.

Беззаперечно норма  Кодексу покращує становище автора, більш стимулює свободу творчості, більше захищає права творця.

Однак, дана норма ускладнила врегулювання взаємовідносин між працівником та роботодавцем відносно створених  творів, у зв`язку із виконанням трудового договору. При найменших упущеннях роботодавець ризикує понести величезні збитки.

Виділяючи кошти на створення твору, роботодавець виплачує авторську винагороду працівникові і в результаті потрапляє у повну залежність від нього: адже перш ніж використовувати створений твір, повинен отримати дозвіл працівника – автора твору. У випадку виникнення конфлікту, що дуже часто трапляється в трудових відносинах, працівник може легко не тільки зірвати проект, а й блокувати діяльність підприємства.

Тому, якщо функціональні обов`язки працівника припускають створення або можливість створення службового твору то, щоб врегулювати взаємовідносини та уникнення суперечок в майбутньому, потрібно укладати договір у письмовій формі. В ньому  має бути зазначено те, що всі майнові права на об`єкт інтелектуальної власності, створений у процесі виконання працівником трудових обов`язків належать роботодавцю.

Проаналізувавши законодавство з даного приводу, можна зробити висновок про те, що можливе укладення як трудового, так і авторського договору.

Укладаючи трудовий договір, до його змісту є доцільним включити наступні умови:

  • всі майнові права на твори, створені працівником у зв`язку із виконанням трудового договору та на підставі службового завдання, переходять до роботодавця;
  • якщо створення службових творів є єдиним чи основним обов`язком працівника, в договорі можливо передбачити, що роботодавець сплачує працівникові заробітну плату за створення працівником та за використання роботодавцем службових творів;
  • необхідно вказати перелік службових обов`язків. Це можливо зробити в окремо розробленій посадовій інструкції;
  • можливо оформити службове завдання окремою статтею в договорі або окремим документом. При цьому бажано конкретизувати службовий твір у службовому завданні, вказати вимоги роботодавця до нього.

Для авторського права традиційною є договірна форма правовідносин між автором та особою, яка використовує результати творчої діяльності автора. Виходячи з цього, можна сказати, що одним із засобів захисту авторських прав на службовий твір є авторський договір.

Слід зазначити, що авторський договір ніяк не залежить від трудових взаємовідносин автора з роботодавцем або від того чи є твір службовим або створений автором за власної ініціативи. Тому другою стороною в цьому договорі, згідно законодавства України, може бути будь-який суб`єкт цивільно-правових відносин.

Авторський договір між роботодавцем та працівником можливо укласти у тому випадку, коли створення службових творів не передбачено ні посадовою інструкцією, ні трудовим договором, або ж трудовим договором не врегульовано питання про майнові права на твір.

Взаємовідносини між роботодавцем та автором відносно твору, створеного за рамками трудового договору можуть бути врегульовані наступними авторськими договорами: про створення за замовленням об`єкта авторського права та про передачу виключних майнових авторських прав.

Перший вид укладається до створення твору. В ньому мають бути вказані істотні вимоги роботодавця до майбутнього твору, строки створення, розмір та порядок виплати винагороди та положення про те, що всі майнові права на твір, створений за замовленням роботодавця, переходять до роботодавця.

Другий вид договору можливо укласти після створення твору. Відповідно до ст. 1113 ЦК України, за  договором  про  передання  виключних   майнових   прав інтелектуальної  власності  одна  сторона (особа,  що має виключні майнові права) передає  другій  стороні  частково  або  у  повному складі  ці  права  відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Наразі, за створення та використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір і порядок виплати якої встановлюється трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Отже, при використанні службового твору його автор, крім заробітної плати, має право на виплату авторської винагороди. Виплачувати авторську винагороду має та особа, яка використовує службовий твір.

Необхідно зазначити, що у випадку створення працівником об`єкту інтелектуальної власності з перспективою патентування, доцільно всю роботу провадити на підставі належним чином оформленого службового завдання, в якому необхідно вказати чіткий опис характеристик майбутнього продукту, що буде корисним при доказі пріоритетності прав у спірних ситуаціях.

Таким чином, можна зробити висновок, що  ЦК України по-новому врегулював питання майнових прав на твір, створений у результаті виконання трудового договору, з огляду на інтереси автора та роботодавця. Для авторського права традиційною є договірна форма правовідносин між автором та особою, яка використовує результати творчої діяльності автора. Договір про передачу виключних майнових прав можна укладати вже після створення твору. В ньому необхідно точно визначити відчужувані майнові права, інакше вони не будуть вважатися переданими. Звичайно, для службового авторства укладати щораз окремі авторські договори незручно. Простіше один раз підписати трудовий контракт, а потім видавати накази про службове завдання. Необхідно точно вказати майнові права, що передаються. Це положення дуже важливе та вимагає особливої уваги сторін, оскільки майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються не переданими. У зв’язку з тим, що ЦК України не скасував норми Закону, краще враховувати його. При цьому не варто забувати про те, що у випадку протиріччя норм Закону ЦК України, перевагу має ЦК України. По-перше, в ієрархії нормативно-правових актів він має вищу юридичну силу по відношенню із законами, а по-друге, дата прийняття цього нормативно-правового акту є більш пізньою по відношенню до діючого Закону України «Про авторське право і суміжні права».

/

X