Актуальні питання монтажу в фоноскопічній експертизі

Фоноскопія – це вид спеціальних досліджень у криміналістиці, що вивчають слід звуку. Фоноскопія голосу людини дозволяє встановити соціальні характеристики особи, яка розмовляє (освіту, професію, рівень культури); емоційний стан (спокій, збудження, тугу); регіон формування усної мови (діалект, акцент); фізичні (біологічні) характеристики (стать, вік зріст); психофізіологічні особливості (відхилення від норми при різних захворюваннях) і способи вимови (читання, декламація, спокійна мова), а також приблизний образ особи, яка розмовляє. Фоноскопічні дослідження допомагають в ідентифікації особистості.

В історії фоноскопії можна виділити три важливих етапи:

  • винайдення приладів щодо запису і відтворення звуку;
  • винайдення приладів для візуалізації усної мови;
  • перенесення характеристики звуку із вихідної (матеріальної) в цифрову (комп’ютерну) форму.

Ключовим етапом розвитку фоноскопії стало винайдення приладу, який дозволив побачити мовленнєвий сигнал у формі, яка яскраво відобразила артикуляцію і голос особи, що говорить. Саме із винайденням такого пристрою, друга половина слова «фоноскопія» стала реальністю. Протягом 20-30-х років XX століття у часи значного пожвавлення у науковому світі, вчені різних країн пропонували безліч варіантів візуалізації мовленнєвих сигналів. Після тривалих випробувань і природного відбору кращого способу, до кінця другої світової війни було винайдено прилад, факт існування якого тривалий час зберігався у таємниці в силу його воєнного значення. Лише у листопаді 1945 року в щотижневому виданні «Science» у статті «Видимі образи звуку» Ральф Поттер вперше привідкрив завісу секретності над новим інструментом, який було розроблено співробітниками компанії «Bell Telephone Laboratories». Спочатку його називали звуковим спектрографом, але пізніше за ним закріпилась інша назва – «сонограф».

Фоноскпія не обмежується в криміналістиці лише питаннями ідентифікації мовлення особи. Це основне, вирішальне питання, але воно як правило завжди тягне за собою вирішення ряду інших запитань, серед яких найчастіше за все зустрічаються наступні:

  • дослідження ознак монтажу магнітної фонограми
  • дослідження ознак копіювання фонограм
  • ідентифікація магнітофону за магнітною фонограмою
  • діагностика та ідентифікація навколишнього акустичного середовища звукозапису
  • підвищення розбірливості мовленнєвого сигналу, який викревлений імпульсними шумами чи сторонніми звуками.

Говорячи про проблему автоматичного вирішення задач, які стоять при ідентифікації особи по вимові, слід наголосити наступне. Передбачити в алгоритмічній схемі дослідженя сигналу всі нюанси, починаючи із технічних особливостей якості фонограми і закінчуючи умисним викривленням голосу особи, що говорить, на жаль, навіть наш час майже неможливо. Тому основною дійовою особою у вирішенні питання був, є і, враховуючи наявні фактори, буде залишатися високоосвічений і добре фахово підготовлений експерт-фоноскопіст. Розглядаючи і уважно досліджуючи мовленнєвий сигнал зі всіх сторін за допомогою потужних сучасних комп’ютерних технологій, тільки такий експертфоноскопіст може правильно (без помилок) вирішити всі основні задачі фоноскопії.

От і знову, здавалося б, питання поверхневого значення, але з якими серйозними теоретичними та практичними суперечностями, особистостями і колізіями. Тому, щоб з’ясувати в якому напрямку слід рухатися та які принципи лежать в основі, звернемося до власного професійного аналізу.

Отже, при розгляді кримінальних та цивільних справ, де речовими доказами виступають матеріали відеозапису, слідчим або суддям необхідно визначатися відносно їх достовірності. З цією метою перед експертами порушуються питання про встановлення оригінальності фонограм та чи не зазнавали вони будь-яких змін під час запису або після нього. Деякі проблеми даної експертизи, які лежать як в методологічній, так і в технічній площинах, заважають правильній оцінці слідчими або суддями висновків експертів. До цих питань належить дослідження фонограм відеозвукозапису на предмет монтажу, одного з найбільш вивчених типів змінення властивостей фонограм за допомогою технічних засобів. В чому полягають непорозуміння?

  1. З методологічного боку деякими фахівцями саме поняття «монтаж» визначається як «штучний (навмисний) підбір інформації в певній послідовності на магнітній фонограмі, що полягає в вилученні, додаванні чи переміщенні окремих фрагментів запису». Така точка зору взагалі притаманна в основному слідчим, суддям, адвокатам, тобто неспеціалістам з технічного дослідження монтажу, і містить в собі правову ознаку (оцінку) – визначення «штучний (навмисний)». Тим самим вони необґрунтовано знімають з себе обов’язок дати юридичну оцінку дослідженому експертами факту. Без сумніву, поняття «монтаж фонограми» та «фальсифікація фонограми» не тотожні, навіть з юридичної точки зору.

Трапляються також випадки відмови експертів у вирішенні питання монтажу, так як воно, з їхньої точки зору, потребує встановлення навмисності дій з первісною фонограмою. Але експертиза існує не задля того, щоб дати юридичну оцінку, а щоб встановити спосіб та технічні умови виготовлення фонограми, внесення в неї змін. Тому необхідно ввести в науковий та практичний вжиток таке поняття «монтаж», яке б дозволяло вирішувати експертні задачі без «виходу за межі компетенції» даної експертизи. А в експертнійй практиці Київського НДІСЕ застосовується таке визначення: «Монтаж фонограми – процес об’єднання за допомогою технічних засобів окремих частин фонограми в єдине ціле з порушенням неперервності та послідовності відображення навколишнього середовища».

Але не будь-які зміни властивостей фонограми під час її запису та після нього можна охопити цим поняттям. Наприклад, фільтрація звукозапису безперечно не є монтажем. Таким чином, головною ознакою монтажу фонограми є утворення цілого з частин.

 

  1. З технічного боку монтаж поділяється на три основних види: механічний, електронний (аналоговий) та цифровий (дискретний).

Механічний монтаж – об’єднання фонограми з частин шляхом механічного з’єднання частин її носія (склеєння частин магнітної плівки), досить детально описаний в літературі, встановлюється на рівні візуального та магнітооптичного контролю. Тут слід лише зауважити про принципову відмінність запису змонтованого механічним способом від запису, виконаного на змонтованій плівці-носії.

Під електронним монтажем розуміється об’єднання фонограми з частин аналогового (неперервного) відображення інформації про навколишнє середовище, тобто аналогового сигналу. На сьогодні найбільш поширеним є порушення неперервності та послідовності форми магнітних полів або відтвореного електронного сигналу. Тому визначення таких ознак можливе на рівні контролю безпосередньо магнітних полів за допомогою магнітооптичних методів або контролю вихідного сигналу за допомогою органолептичних та спектральних методів.

Тут можуть застосовуватись не тільки комп’ютери, а й цифрові диктофони, міні дискові магнітофони, автовідповідачі із пам’яттю тощо. Оскільки інформація може бути записана одразу в цифровому вигляді в пам’ять і звідти вилучатись й оброблятись з метою монтажу, то постає питання розробки ефективних методів його дослідження. В цьому напрямку була проведена постановча наукова робота фахівцями Харківського НДІСЕ, але питання розробки методики залишилося відкритим.

Найкращим чином звукова інформація може оброблятися за допомогою комп’ютера, при чому для цього необхідний звичайний ПК із звуковою платою і досить поширеними програмними пакетами з обробки звуку. При цьому звукові образи можуть бути зміненими, накладені інші звуки, доданий звуковий фон, створене задане не звукове середовище із своїми частотними характеристиками, ревебрацією тощо. Крім того, потім змонтована фонограма може бути переписана на магнітний носій, створивши таким чином ілюзією того, що матеріал відразу записувався на ньому. Такий монтаж, який може маскувати свої ознаки, вже доступний масовому користувачу комп’ютерної техніки з деякими навичками по обробці звуку і безумовно стане актуальним в найближчий час.

Якщо експериментальні зразки одержати неможливо, як матеріал для порівняльного дослідження можуть бути представлені вільні зразки — магнітні записи бесід, розмов, де особу, що перевіряється, змушують вимовляти визначені слова та вирази, такі записи можна робити, наприклад, при проведенні слідчих дій.

Експерту також необхідно повідомити, коли робився цей звукозапис, яке устаткування для цього використовувався і який його технічний стан, вид електроживлення при запису (електромережа, акумулятор, батарея), план приміщення з вказівкою місцезнаходження магнітофона, мікрофона й учасників запису. До числа основних задач фоноскопічної експертизи відносяться ідентифікація людини по голосу, а також ототожнення звуко- і відеозаписуючої апаратури.

На вирішення діагностичної фоноскопічної експертизи ставляться питання:

  • скільки осіб брало участь у розмові на фонограмі;
  • чи є мова, представлена на фонограмі, вільною чи її фрагменти заучені, прочитані чи вільні;
  • який дослівний зміст тексту: який зміст нерозбірливого запису на поданій фонограмі;
  • які джерела і характер звуків, що супроводжують основного запису; яке було навколишнє оточення в момент виготовлення фонограми (характер приміщення, у якому відбувався запис, запис на відкритій місцевості тощо);
  • чи є представлена фонограма (відеофонограма) оригіналом (копією), а якщо копією, то якою (першою, другою та ін.);
  • чи містить фонограма (відеофонограма) безупинний запис чи із зупинками (магнітофона, відеомагнітофона, відеокамери);
  • який тип магнітної стрічки використовувався; чи використовувалася для запису нова чи та, що раніше вже мала запис;
  • чи піддавалася подана фонограма (відеофонограма) монтажу (склейці, електроакустичному монтажу й ін.), а якщо так, то яка її частина змонтована; чи є ознаки інших змін, привнесених у процес запису після її закінчення; чи одночасно робився запис звуку і зображення на представленій відеофонограмі;
  • чи виготовлена представлена на дослідження фонограма на одному чи різних звукозаписних апаратах;
  • на магнітофоні (відеомагнітофоні, диктофоні) якого типу, марки, класу, країни-виробника здійснений даний магнітний запис, мікрофон якого типу використовувався для проведення звукозапису;
  • чи мали які-небудь несправності, судячи з запису, звукозаписний апарат чи мікрофон і які саме; чи не використовувалися технічні засоби для навмисного перекручування голосу;
  • який технічний рівень навичок виготовлювача фонограми;
  • у якій місцевості формувалося усне мовлення й у яких можливих місцях довгостроково проживала особа, мова якого записана;
  • яка стать, вік, анатомічні особливості мовного аппарту, фізичні і психічні характеристики особи, мова якого представлена на фонограмі;
  • які деякі соціальні характеристики особи (рівень і освіта, розвиток, інтелект, рівень культури і т.п.), мова якого представлена на фонограмі;
  • який емоційний стан особи в період запису його усної мови.

На дозвіл ідентифікаційної фоноскопічної експертизи ставляться питання: 1) чи належить зафіксована на фонограмі усна мова даній особі (особам), які фрагменти звукозапису яким особам належать: 2) чи виготовлена дана фонограма на представленому звукозаписному апараті, чи відтворювалася вона на якомусь магнітофоні (відеомагнітофоні, диктофоні); на якому з представлених магнітофонів (відеомагнітофонів, диктофонів), записувалася чи відтворювалася дана фонограма; чи є вона копією, виготовленою шляхом запису з лазерного диска на даний відеомагнітофон; 3) чи є відеофонограма №1 цілком чи частково копією відеофонограми №2; чи є відеофонограми №1 і №2 дублікатами, виготовленими шляхом копіювання з однієї і тієї ж відеофонограми № 3; 4) чи складали склеєні фрагменти даної магнітної стрічки раніше одне ціле.Фоноскопічні експертизи вже перестали бути унікальними. В даний час вони проводяться в державних експертних установах Міністерства юстиції і Міністерства внутрішніх справ України.

Для вирішення діагностичних і ідентифікаційних задач призначається фоноскопічна експертиза, успіх якої багато в чому визначається якістю і кількістю зразків для порівняльного дослідження, наданих у розпорядження експерта слідчим і судом. З метою одержання якісних експериментальних зразків на фонограмі встановлюваного обличчя виявляють його індивідуальні лінгвістичні і фонетичні ознаки. При цьому матеріали, що подаються для порівняльного дослідження, повинні містити в першу чергу слова і фрази, у яких найбільше яскраво виявляються особливості вимови, патології мови чи інші відхилення від загальноприйнятих норм літературної мови. При цьому бажано встановити заздалегідь, за допомогою якої записуючої апаратури й у яких акустичних умовах вироблявся досліджуваний магнітофонний запис. Високоякісні експериментальні зразки виходять при дотриманні наступних умов: мікрофон розташовують на відстані близько 0,5 метра від рота людини, а вікна і двері приміщення, де робився запис, повинні бути щільно закриті, телефонні апарати відключені, усунуті й інші джерела можливих сторонніх шумів, на магнітній стрічці повинно бути записано, коли, ким і в чиїй присутності вироблявся добір порівняльного матеріалу. Для цього запрошують фахівця.

Процес одержання порівняльних зразків здійснюється таким чином, щоб при записі фонограми випробуваний був змушений вимовляти ті ж самі фрази і слова, що й у досліджуваному записі. При цьому необхідно дотримуватися тих же умов запису, використовувати ту ж (чи принаймні аналогічну) апаратуру, що використовувалася при записі досліджуваної фонограми. У разі необхідності з оригіналу можуть бути виконані копії і використовуватися для більш детального ознайомлення і т.д. Це дозволяє зберегти якість запису.

Якщо експериментальні зразки одержати неможливо, як матеріал для порівняльного дослідження можуть бути представлені вільні зразки — магнітні записи бесід, розмов, де особу, що перевіряється, змушують вимовляти визначені слова та вирази, такі записи можна робити, наприклад, при проведенні слідчих дій.

Експерту також необхідно повідомити, коли робився цей звукозапис, яке устаткування для цього використовувався і який його технічний стан, вид електроживлення при запису (електромережа, акумулятор, батарея), план приміщення з вказівкою місцезнаходження магнітофона, мікрофона й учасників запису.

Не можу не зауважити, що коли постають в судовому порядку питання щодо фонографічної експертизи, то вирішальним стають наступні фактори: за клопотанням зацікавленої сторони визначається доцільність проведення такого виду експертизи; зазначення установи для проведення експертизи та спеціального підрозділу за його наявності щодо питань такого характеру аналізу; формується перелік запитань до експерта чи колегіального експертного органу; приймаються до уваги контраргументи другої сторони спору, яка за певних зазначених обставин відмовляється від такого способу отримання доказів, як експертиза та пропонує альтернативні заходи для формування доказової бази, посилаючись на затягування судового процесу, спростовуючи задоволення судом клопотання про проведення експертизи; низький рівень  професійності експертів в цій галузі; складність надання однозначних висновків; відсутність в експертних установах спеціального обладнання, що надасть змогу отримати правильні об’єктивні результати у вигляді експертного висновку тощо.

За таких обставин, слід ретельно вивчити предмет позову, претензійні вимоги, залучитись значною теоретичною підготовкою із цього питання, отримати консультації у фахівців, а також не завадить отримати альтернативу у вигляді попереднього висновку від спеціаліста в цій галузі, який обов’язково надати суду, долучивши його до переліку доказів по цій справі. Такий вид доказу не має вирішального значення і приймається судом в розумінні ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, як один із доказів по справі. Проте, це суттєво вплине на  теоретично-практичну підготовку, як судді по справі, так і на прагнення сторони внести ясність та прозорість під час слухання справи, винесення рішення по суті та відхилення чи задоволення різного роду клопотань від сторін.

/

X